Я і Україна
У краю, де степ старий гуляє,
Де неба синього блакить,
Орлицю горду обнімає,
Завжди жила і буду жить.
Нема рідніше України
У тебе іншої землі.
Лунали тут в тяжку годину,
Словечка мамині – святі.
Де б не була я, любий друже,
Лише Карпати і Дніпро,
Беруть в полон тужливу душу,
Дарують радість та любов.
Поля, в яких ще й досі чую,
Я шабль козацьких передзвін,
Своїми травами чарують,
Біжать із сонцем навздогін.
Тараса - батька не забуду,
Він мову рідну захищав,
Беріг від осуду та бруду,
хоч на колінах все життя за це стояв.
Минали дні, минали роки,
Несло на крилах майбуття.
В родину матері - Європи
Несло до нового життя.
Вже незалежна Україна,
Але згадайте скільки сил
Потрачено було аби руїна
На європейський вийшла небосхил.
Ми українці, значить, – європейці
Родина дружня – нажиток століть.
В єдиний унісон в нас б’ється серце
Подаймо руку у печалі мить.
Я клятву дам, я обіцяю,
Що Україну буду берегти,
Наш синьо-жовтий стяг і мови сяйво
Наступним поколінням донести.
|