Іван Франко
(1856 - 1916 р.р.)
Франкова любов до рідного народу загальнолюдська своїм змістом, пов'язана з безнастанною працею, "кривавою в серці раною” що завжди болить і весь час змушує його думати про добро народу.
Симон Петлюра
Велике світило, ім'я якому Іван Франко, з'явилося на небосхилі Української культури в останній чверті ХІХ ст. і донині сяє та й вічно сяятиме яскравим блиском революційної думки і красою поетичного слова. Його проміння розливається на все ширші ж ширші простори, переходить кордони та владно долає рубежі часу, відлунюючись у серцях нових і нових поколінь.
Де зачерпнув селянський син той могутній заряд полум'яних думок і почуттів, що вивели його на орбіту світової культури? З яких дивотворних джерел дістав він ту силу, - що зробила його велетнем у царині людського духа?
Їх було два: життя і книги. Мудрі, вічні, невичерпні, джерела!
Життєвий шлях поета - від раннього дитинства і до останніх днів - був густо всіяний вразливими подіями і переживанням; життя не милувало його: гартуючи дух в атмосфері суспільної кривди і особистих невдач, воно допомагало йому пізнавати людей з найрізноманітніших суспільних верств - від бездомних сиріт та арештантів до великих діячів світової культури.
Історична доба, в яку жив, в яку судилося жити Франкові, була суворою і мінливою, як розбурхане море: над його колискою ще лунали прокльони панщині і відгомони революційних настроїв. 1848 р., а коли сходив до могили - вже голосно чулися перекати наступаючої очищувальної грози Великого Жовтня.
Складною, та зате винятково багатою народним досвідом, була життєва школа Івана Франка.
Думки і почуття минулих поколінь Франко прагнув пізнати з книг, які служили йому безмежною скарбницею знань. За це віддячив їм поет чудовими рядками високої хвали:
Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Багато чудових перлин людської думки завдяки Франкові стали видатним надбанням української культури, в історії якої немає рівних Франкові постатей за величиною й різноманітністю інтересів та здійсненої праці. Треба бути справді духовним титан6ом, щоб протягом сорока літ невсипущої праці в ділянках поезії і прози, драматургії й перекладів, науки і журналістики дати своєму народові близько 4500 творів. Це означає, що в середньому кожні три дні творчого життя Франко писав один твір оповідання чи об'ємисту повість, вірша, або поему на кілька тисяч рядків, фейлетонів або п'єсу, статтю або наукову книгу, рецензію або публікацію документів.
Друковане слово було головною зброєю Івана Франка в боротьбі інтересів народу, за розвиток української демократичної культури. І він - полум'яний глашатай правди і щастя для скривджених та прагне них - завжди прагнув до того, щоб його зброя разила соціальне зло і неправду. Поет глибоко усвідомлював, що
Вогонь в одежі слова -
Безсмертна чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.
Франкове слово, Франкова творчість наскрізь пройняті прометеївським вогнем; і як справжній вогонь, вона здатна гріти, світити й палити, палити кривду і кривдників, зігрівати трудові серця чесних людей і освітлювати їм шлях до рівності та свободи, до братерства і миру, до праці та щастя на Землі.
Немеркнучим світилом людського духу, велетнем-борцем постав перед нами Іван Франко з його творчості, книг. А яким же був автор "Каменярів", "Зів'ялого листа" й "Мойсея" в щоденному житті? Серед яких людей верстав він свій нелегкий життєвий шлях? Чим вабив до себе? Як жив? Все це можна збагнути й відчути, тільки ввійновши в атмосферу живих свідчень друзів та знайомих поета, придивившись до нього їхніми спостережливими очима. Неоціненними з цього погляду є спогади сучасників.
Спогади про Івана Франка почали широко друкуватися в десяту річницю від дня його смерті. Вони з'явилися в львівських і харківських газетах та журналах, а також у збірнику "Іван Франко" /Книгоспілка, 1926 р./. Газета "Новий час" в 1927 р. у Львові видали першу окрему невелику збірку "Спомини про Івана Франка". Відзначення 25-річчя з дня смерті поета викликала публікацію нових спогадів /переважно у львівських та київських газетах/. До 100-річчя від дня народження була підготована велика книга "Іван Франко в спогадах сучасників" /упорядкували О.І. Дей та Н.П. Корнієнко/, одначе й вона не могла вмістити всіх мемуарів про великого Каменяра.
Все своє творче життя Франко перебував у гущі громадських подій, у центрі суспільно-політичної та ідейної боротьби, що точилася не тільки в Галичині, але і на широкому, можна сказати, загальноєвропейському терені. Франкові доводилось зустрічатися з різними людьми - культурними діячами і учасниками визвольних рухів. Про ці зустрічі багато хто залишив свої спогади. Вичерпати їх неможливо. До того ж у 1956 р., з'явилося ще ряд нових розповідей тих людей, яким пощастило певний час перебувати в орбіті громадської діяльності Великого Каменяра або ж цікавитися його працею в певні моменти життя. Назріла, отже потреба видати нову книгу, яка ю охопила розкидані в періодиці та архівах спогади, що не ввійшли в попереднє видання. В даному збірнику, проте, читач не зустріне дріб'язкового змісту згадок, які теж з'явилися в газетах, особливо з нагоди ювілейних дат.
Згадки сучасників про дитячі роки й навчання Франка в Дрогобицькій гімназії малюють його як допитливу і скромну дитину, виняткове обдарованого учня. Один з учителів гімназії мусив визнати, що тільки шкільні предмети не були Франкові, гімназистові старших класів, інтересними, він активно займався самоосвітою, обдарованість та робота над книжкою вже в часи гімназії вивели його на сторінки молодіжного журналу "Друг" з першими оригінальними творами. Як найобдарованіший учень Дрогобицької гімназії, він одержав державу стипендію. Для круглого сироти з селянської сім'ї це було перше визнання здібностей і матеріальна основа для дальшого навчання в університеті.
З переїздом до Львова на філософський факультет університету Франко відразу ж поринув у революційну роботу і протягом кільках років став одним з її провідних організаторів та ідеологів. На жаль, про це мало що можна дізнатися зі спогадів. Його колеги по революційній пропаганді другої половини 1870-1880 р.р. мало сторінок присвятили голосним тоді "соціалістичним процесам”, під час яких одним, з перших притягався до судової відповідальності Іван Франко. Деяке уявлення про цей арешт Франка в 1877 р. Дають уривки спогадів польського соціаліста Б. Лумановського, вміщені в книзі.
25 січня 1877 р. Студента ІІ курсу Львівського університету Івана Франка вперше покликано до суду для допиту в справі соціалістичної пропаганди. З цього часу понад двадцять років безперервно наглядає за ним жандармське око, а його життя позначене протоколами допитів, арештами, судовими вироками, звітами й донесеннями старост і поліції "по начальству” про зв'язки письменника з робітниками Львова, про зустрічі з робітниками тартака у Велдіжі, про участь у селянських вічах, про зустріч з різними місцевими та закордонними діячами... За ним слідкують львівська і краківська поліції та прокураторії, всі староства мобілізовані стежити за переїздами Франка по Галичині, перебування його в Києві в середині 1880 р. Ставить на ноги київську жандармерію, 1892 р. Взагалі забороняється в'їзд до Росії "галицькому соціалістові І. Франкові”.
При найменшій можливості письменника тягнули до в'язниці, щоб скомпрометувати, принизити, залякати, відбити охоту до громадської діяльності.
Тільки ж усі ці переслідування й цькування стали горнилом де сталися воля й характер революційної демократа Івана Франка.
І все ж, щоб вистояти в таких жорстких умовах, Франко мусив мати не тільки несхитний революційних ідеал, велику силу волі, але й відчувати постійну підтримку однодумців на тих, у чиїх інтересах він проводив гостру щоденну боротьбу й працю.
Іван Франко, як жоден з діячів української культури, був міцно зв'язаний тисячами ниток з живими конкретними представниками трудового народу Галичини, з робітниками та селянами. Протягом 1880-1890 р.р. він з'їздів усю Галичину вздовж та поперек то як один із засновників селянської радикальної партії, то як кореспондент тодішніх газет, то як кандидат в депутати сейму і парламенту, то, нарешті, як звичайний аматор-рибалка. Завжди і всюди під час цих мандрівок по краю він сіяв слово революційної пропаганди і освіти, завжди його оточувало велико коло знайомих - селян, робітників, учителів.
На початку своєї революційної діяльності, в кінці 1870-х р. Франко встановив тісний контакт з львівськими робітниками, головним чином з друкарями. Він відвідував їхні збори, активно дописував до їхній газети (Правда), він серед робітників вів революційно-виховну роботу. Це було однією із справжніх причин тюремних увезень Івана Франка в 1878 та 1880 р.р. на початку 1880-х років він налагоджує міцні зв'язки з селянськими таємними організаціями, зокрема в селах Добрівляни.
Ідея возз'єднання українських земель в цей час уже так заполонила Франка, що навіть свої особисті справи він часом розглядав крізь її призму. В даному разі йдеться про його поїздки до Києва в 1885 р. Та 1886 р. Для встановлення зв'язків з наддніпрянськими діячами, міцність яких він прагнув посилити ще й родинними зв'язками - одружившись з киянкою.
Після відвідин Києва в 1885 р. І 1886 р. Франко зміг побувати тут тільки через чверть віку, бо ж згодом після цих відвідувань російська жандарма рея суворо заборонили йому в'їзд до Росії.
В 1889 р. З групою такої молоді (прогресивної) він був знову заарештований, при цьому судді прагнули за всяку ціну зносини ці кваліфікувати як замах на цілість австрійської держави.
В 1891 р. Леся Українка лікувалась у Відні. По дорозі вона спинилася із своєю матір'ю Оленою Пілкою у Львові. У цей час Франко кілька разів перебував у Відні, готуючи докторську дисертацію під керівництвом В. Ягіча, де мешкав разом з В. Щуратом. Тривале перебування у Відні й праця над докторською дисертацією відсували реалізацію цього задуму. В 1893 р. Цей план Франко обговорював з Драгомановим, який влітку перебував кілька днів у Відні. При розмові був присутній і В. Щурат. Ця згадка важлива і для історії журналу "Життя і слово”, який почав видавати Франко разом з своєю дружиною в 1894 р., і як свідчення про останню особисту зустріч двох видатних діячів української і загальнослов'янської культури та науки.
Він об'їхав багато місцевостей, де встановив зв'язки з селянами-радикалами. І всюди вів роз'яснювальну роботу серед селян, розбуджуючи їх соціальну свідомість і людську гідність.
Революційна-громадська діяльність поета була спрямована проти ладу експлуататорів, здирків, проти узаконеного конституцією шахрайства в матеріальній і духовній сфері, - і тому всі ці елементи блокувалися в боротьбі проти автора "Каменярів” та "Вічного революціонера”.
В таких обставинах Франко зустрічав 25 літній ювілей своєї письменницької діяльності. Проти він не був одиноким. Сіяні ним ідеї давали свої плоди. На кінець 1890-х років уже підросла в Галичині молода генерація інтелігенції, зразком для якої стала діяльність Івана Франка. Саме вона і організувала ювілей великого поетові.
Іван Франко в цей час був у розквіті творчих сил. Не випадково в спогадах прихильників і знайомих, що пізнали Каменяра саме в ці роки, особливо голосно звучить захоплення його простотою і величиною.
Сучасники високо оцінювали Франка як лектора, який легко оперував багатством фактів, захоплював логічними викладами матеріалу.
Влітку 1904 р. "Товариство прихильників української літератури, науки і штуки” організувало у Львові наукові курси для місцевих студентів, а також для спеціально запрошеної молоді із Східної України та емігрантів. На цих курсах викладав Франк.
Багато молодих учасників Івана Франка зтикалися з ним як з редактором "Літературно-наукового вісника”. І всі в один голос відзначають виняткову чуйність видатного письменника до початкуючих і молодих авторів.
Широта та різноманітність праці Івана Франка і енциклопедичність його знань, які він прагнув усно і друкованим словом передати іншим, - це теж одна з характеристик Франка, яка впала в очі сучасникам Каменяра.
І навіть коли в 1908 р. Важка хвороба паралізувала руки і ноги і вирвала з них перо, не зломився характер поета-трудівника і борця. Щоденно працює він, диктуючи свої твори спочатку синові Андрієві, а по його смерті - принагідним помічникам - студентам. Великим зусиллям волі навчається сам лівою рукою друкованими літерами, далі вивчає літописи, народні пісні, творить нові поезії, видає все нові й нові переклади. Фізично хворий, Франко протягом кількох років об'їжджає Галичину й Буковину з читанням поеми ”Мойсей”, несучи в маси ідею возз'єднання рідного народу, віру в світле його майбутнє
Справді, треба було мати велику мужність, щоб у тяжких матеріальних умовах, побутових і родинних обставинах, одинокому і хворому продовжувати працювати навіть у восени 1914-1915 р.р. апофеозом цієї мужності й сили революційних переконань Франка була його несхитність під час атак на нього церковників в останні дні життя. Поет не піддався їхнім намовам і залишився до останньої хвилини життя вірним своїм ідеалам.
В своїй сукупності спогади про Франка дають надзвичайно широке уявлення про нього як про цільну і високо благородну людину непохитного носія ідей правди і свободи. Тому вони мають не тільки важливе пізнавальне, але й виховне значення. Іван Франко належить до когорти тих людей-борців, чий життєвий шлях і спадщина покликані виховувати людські якості багатьох поколінь - як сучасних їм, так і прийдешніх.
|
