Старий мудрець ішов засніженим полем і побачив засмучену жінку. - Чому ви плачете? – запитав він. - Бо я думаю про своє життя, молодість, про красу, яку я бачила в дзеркалі, і про чоловіка, якого я любила. Бог жорстокий, бо дав мені здатність це пам’ятати. Він знав, що я згадаю весну свого життя й заплачу. Мудрець стояв на сніжному полі, пильно вдивлявся кудись і думав. Раптом жінка перестала плакати: - Що ви бачите там? – запитала вона. - Поле троянд, – відповів мудрець. – Бог був великодушний до мене, коли дав мені здатність пам’ятати. Він знав, що взимку я завжди зможу згадати весну й посміхнутися.